Об'єднання та відбудова польської держави у XIV сторіччі.

Правил поділу держави та переказу влади з покоління на покоління, встановлених Кривоустим, не дотримувалися його сини, які вигнали першого сеньйора Владислава II. Невдовзі така ж доля спіткала Мєшка III Старого, який прагнув зміцнити централізовану владу. У 1177 р. магнати, незважаючи на правила сеньйорату, возвели на краківський трон Казимира Справедливого та взамін за привілеї у 1180 р. згодилися на спадкування краківського трону синами князя.

Децентрація влади та війни поміж феодальними князями принесли Польщі територіальні страти. На заході маркграфство Бранденбурзьке захопило Любуські землі та терени над Нортецем та нижньою Вартою, створюючи там т. зв. Нове маркграфство. На півночі Орден хрестоносців загарбав Хелмінську, Добжинську та Гневську землі, а до 1283 р. підкорив терени Прусів, що лежали між нижньою Віслою та Німаном. У 1308 р. захопив Гданське Помор’я. На півдні край наїжджали татари; за першим разом у 1241 р. польське лицарство понесло поразку в битві під Легницею; наступні наїзди мали місце у 1259 та 1287 роках.

Поєднати країну намагалися вже на початку XIII сторіччя П’ясти із Сілезії – Генріх Бородатий та Генріх Набожний, володар Сілезії, Краківських земель, частини Великої Польщі та Любуських земель, а згодом його ж онук - Генріх Пробус. У II половині XIII ст. найбільш шансів на утворення об’єднаної держави мав великопольський князь Пшемисл, який в 1294 р. на підставі угоди укладеної із князем поморським Мщуєм II зайняв Гданське Помор’я та 26 червня 1295 р. був коронований архієпископом Якубом Свинкою. Після трагічної смерті Пшемисла краківські магнати (1300 р.) переказали права до польського трону чеському королю - Вацлаву II. Незважаючи на нелюбов поляків до династії Пшемислідів, за часів панування Вацлава дійшло до об’єднання польських земель (Малопольща, Велика Польща, Серадзькі землі, Брестська Куявія та Гданське Помор’я), введено єдину адміністрацію із наділеними надзвичайною виконавчою владою королівськими чиновниками – старостами, що дало можливість стримати феодальну анархію. У 1305 році помер Вацлав, а коли рік потому вбито його сина та спадкоємця Вацлава III, на трон увійшов князь брестсько-куявський – Владислав Локетек. За допомогою свого зятя – Карла Роберта, угорського короля – в його руках опинилися Сандомирські землі, Малопольща та Гданське Помор’я, але ці останні невдовзі (1308 р.) загарбали хрестоносці. У 1312 р. Локетек подавив бунт єпископа Яна Мускати та краківських міщан, що виступали за німецькою владою, й у 1314 р. приєднав Велику Польщу. Локетек не зміг заволодіти Сілезією, князі якої присягнули на вірність чеському королю. Невдалою була теж спроба повернення Гданського Помор’я дипломатичним шляхом, бо хрестоносці не признали вердикту папського суду в Іновроцлаві, що наказував повернути землі та виплатити відшкодування в розмірі 30 тисяч гривень. Проблеми не вдалося вирішити за допомогою збройних дій – хоча поляки перемогли під Пловицями (1331 р.), хрестоносці захопили Куявію та Добжинські землі, а до антипольської коаліції приєднався Ян Люксембурзький, що жадав на правах спадкоємця Пшемислідів отримати польську корону. Наступник Локетка – Казимир Великий спершу вирішив справу пов’язану з чеськими претензіями на трон, сплачуючи Люксембургам 20 тисяч кіп грошей празьких за зречення прав до польської корони. У 1339 р. порушив проти хрестоносців судову справу в Варшаві, домагаючись повернення Помор’я, Хелмінських, Міхаловських, Добжинських земель та Куявії, але за орден вступився папа римський. Лише у 1343 р. в Каліші, в результаті безпосередніх переговорів Казимиру вдалося повернути Куявію та Добжинські землі, а хрестоносці отримали Помор’я як т. зв. королівське подаяння. Війна із чехами у 1345-1348 роках не призвела до повернення Сілезії. Страти на заході та півночі (за винятком відвоювання Всхови, Сантока та Дрезденка) компенсувало захоплення Галицької Русі та прийняття васальної залежності Мазовії. За часів панування Казимира територія країни збільшилася в 2,5 рази (в порівнянні із 1333 р.); населення країни становило 1,3 мільйони чоловік, засновано 500 нових селищ та 60 міст на німецькому праві, збудовано та відновлено 53 оборонні замки, 27 міст обнесено мурами, модернізовано керування копальнями олову, срібла та солі, кодифіковано права в статути: віслицький та петрківський; у 1364 р. закладено Краківську академію із факультетом цивільного та карного права, медицини та вільних наук. В Польщі за часів панування останніх П’ястів розпочався процес створення станової монархії, коли шляхта, духовенство, міщани та селяни мали відмінні права та обов’язки в стосунку до держави. Різнилися за своїм майновим станом та культурою. Казимир, не маючи потомка чоловічої статі, переказав владу своєму племіннику – угорському королю Людвіку Анжуйському. Людвік втратив Санток, зрікся прав до Сілезії, Литва захопила Володимир, а спільно завойована Русь увійшла до складу Угорщини. Король однак дбав про розвиток торгівлі, відкриваючи для польських купців угорські ринки. Бажаючи затримати польський трон для своїх дочок, він зменшив поземельний податок з 12 до 2 грошів від селянського лану, обіцяв виплачувати винагороду шляхті за участь у військових походах за межи країни, звільнив її також від обов’язку будування укріплених градів (Кошицький привілей, 1374 р.). Взамін за це (1386 р.) шляхта возвела на польський трон його дочку Ядвігу.

_______________

Початки польської держави. Ранньофеодальна монархія в Польщі (X - XII ст.) | Об'єднання та відбудова польської держави у XIV сторіччі.| Період правління Ягеллонів | XVII сторіччя – століття воєн | Польща за часів кризи. | Під чужою владою | I Світова Війна | Відроджена Польща 1918 - 1939 | II Світова війна | 1945 - 1989