Період правління Ягеллонів

Разом з поступовим розвитком товарно-грошової економіки Польща почала відчувати гостру потребу доступу до Балтики, яку могло б заспокоїти лише повернення Гданського Помор’я, що залишалося в руках хрестоносців. Її союзником у війні з цим орденом стала Литва, яка хотіла позбутися небезпечних хрестоносців та завдяки союзу зміцнити свою незалежність від Великого князівства Московського, що розпочало консолідацію руських земель. У 1385 р. в Креві Польща та Литва підписали унію. Ягеллон зобов’язався приєднати Литву, повернути втрачені обома державами землі, прийняти хрещення за католицьким обрядом та одружитися з Ядвігою Анжуйською. У 1409-1411 роках дійшло до збройної конфронтації із Орденом хрестоносців. Владиславові Ягеллонові, що вирушив із військом на Мальборк, заступив дорогу Великий магістр Ульріх фон Юнгінген в місцевості Грюнвальд (15.07.1410 р.). Незважаючи на перемогу польських військ, Торунський мир (1411 р.) мав не дуже корисні наслідки: Литва отримала Жмудь, Польща – Добжинські землі; Гданське Помор’я залишилося в руках хрестоносців.

Відвоювати Помор’я вдалося лише за панування молодшого сина Владислава Ягеллона – Казимира Ягеллончика, який на підставі Торунського миру (1466 р.), що поклав кінець тринасторічній війні (1453-1466) повернув Польщі: Хелмінські землі із Торунем, Міхаловські землі, Гданське Помор’я, північно-західну частину Пруссії, тобто Мальборк із Жулавами, Шкарпаву, озеро Дружно, Ельблонг із толкмацьким округом, західну частину пасленцького округу та Дзежгонь. Хоча вармінське та хелмінське єпископства перейшли під владу метрополії в Гнєзні, то все ж вармінська капітула, при сприянні Великого магістра Альбрехта Гогенцоллерна, намагалася відділитися від Польщі. Альбрехт створив коаліцію проти Ягеллонів, до якої увійшли Бранденбург, Рейх та Москва. У війні з Орденом хрестоносців у 1519-1521 роках Польща отримала перемогу, однак через нестачу грошей вона не могла остаточно поконати хрестоносців. Сам Альбрехт, позбавлений допомоги Рейху, який переживав релігійні війни, оголосив секуляризацію Пруссії, тобто утворення світської держави та прийняття польського підданства, виразом чого було складення присяги на вірність Сигізмунду І у 1525 р.

Кошицький привілей, що обмежував дії монарха у справах закордонної політики, та той факт, що польським троном розпоряджалися магнати, призвели до зміцнення ролі шляхти на початку XV ст. Ягеллон, прагнучи залишити трон своїм синам, видав привілеї (Вартський – 1423 р. та Єдленський – 1430 р.), в яких дозволяв шляхті звільняти солтисів з господарств та забороняв ув’язнювати шляхтича без суду. Казимир Ягеллончик у Цереквицько-нешавським привілеї (1454 р.) зобов’язався не скликати посполитого рушення та не накладати податків без згоди шляхти. Ян Ольбрахт (1496 р.) обмежив рух селян між селищами, заборонив сезонні переміщення, надав шляхті (а у 1504 р. Олександр також надав їх духовенству) митні пільги в торгівлі зерном. На протязі XV-XVII сторіч поступово зростав об’єм панщини, тобто обов’язку виконання примусової, безплатної праці селянами на панській землі, від 1 дня щотижнево з одного лану до 12 - 15 поденщин щотижнево. Одночасно заборонено міщанам посередничати в торгівлі зерном, займати найвищі державні та духовні посади, обмежуючи будь-яку можливість самостійності цього стану. Економічні привілеї зумовили швидкий розвиток фільварків, а вдала торгівля дозволяла шляхті вести екстенсивну економіку. Експорт зерна з 30 тис. тог на початку XVI ст. зріс до рекордних 200 тисяч в 1618 р.

Що стосується державної системи, прийнято рішення про те, що до складу загального сейму будуть входити вповноважені представники шляхти всіх земель - посли (палата депутатів) та сенатори, тобто давнішня королівська рада. За часів панування Олександра Ягеллончика магнати змусили його видати Мельницький привілей (1501 р.), на підставі якого державна влада переходила в їх руки. Однак під тиском шляхти привілей скасовано, а в 1505 р. схвалено закон nihil novi, який забороняв змінювати шляхетські права та привілеї без згоди обох палат – сейму та сенату. Конституція Nihil novi, що запровадила рівноправ’я обох палат щодо прийняття рішень у справах внутрішньої та закордонної політики, дала початок урядовій системі, яку окреслили шляхетською демократією. У зміцненні ролі шляхти допоміг екзекуційний рух, метою якого було ослаблення можновладства через стягнення податей до королівської казни, удосконалення системи врядування державою, контроль ініціатив монарха, реформування законодавчої та податкової систем, війська, обмеження прав католицького духовенства та розвиток близьких відносин із Литвою. Рішення про унію Польщі з Литвою прийнято на сеймі в Любліні в 1569 р., утворюючи Річ Посполиту Обох Народів під керівництвом єдиного монарха (обраного на виборах), із спільним сеймом та однаковими правами та привілеями для польської та литовської шляхти. Роздільними залишилися головні посади (маршалка, канцлера, підскарбія, гетьмана), військо та казна. Завдяки унії збільшився економічний та військовий потенціал обох держав (800 тим. км2, 8 млн. населення, де близько 3, 5 млн. становили мешканці Великого князівства Литовського), які могли ефективно протистояти експансії сусідів. З іншого боку, приєднання до Корони руських земель призвело до конфліктів із Туреччиною, татарами та Москвою, а також до міжусобних воєн (напр. повстання Хмельницького). На Волині, Поділлі та Україні постали великі маєтки можновладців, а їх втручання до економіки невдовзі знищили систему шляхетської демократії. Водночас унія довела можливості безконфліктного існування різних націй - поляків, литвинів, білорусів, євреїв, вірменів та татар - та релігій – католицизму, православ’я, протестантизму.

На початку XVI ст. до Польщі проникла ідея реформації, і вже в 1551 р. духовенству відібрано право судити громадян за віру, а в 1562 р. сейм схвалив рішення про припинення виконання вироків духовних судів. Кальвінізм, що вважався свого роду політичною програмою, яка підтримувала екзекуційний рух із девізом дешевої релігії, прийняло 20 % шляхти. У сеймі 30 % послів було протестантами, до того ж близько половини послів цього віросповідання походила з Малопольщі. Другою сильною групою були кальвіністи в Великій Польщі. Здобутком іновірців була Варшавська конфедерація (1573 р.), завдяки чому прийнято ухвалу, що запевняла шляхті свободу віросповідання.

Боротьба правителів інших держав за польську корону після смерті останнього Ягеллона – Сигізмунда Августа, а насамперед страх перед абсолютною владою, яка б могла знівечити досягнення шляхетської демократії, привело до того, що кожен монарх обраний шляхом виборів повинен був прийняти т. зв. генріховські статті (від імені Генріха Валуа, який їх підписав уперше). В них описувалися правила системи правління, місце та роль правителя в державі. Король повинен був ушановувати усі надані до цього часу шляхетські привілеї, дотримуватися переказу трону шляхом виборів, організовувати збори сейму що два роки, годитися із політичним контролем сенаторів. Статті дозволяли виразити недовіру королю. Останній крок на шляху надання привілеїв шляхетському стану зробив Стефан Баторій, скликаючи Коронний трибунал та Литовський трибунал, в яких засідали представники шляхти, обрані сеймиками, та представники католицького духовенства. Королю залишилося лише право проводити сеймові суди.

_______________

Опитування

Період Ягеллонів