Будівництво замку в Мальборку тривало з кінця XIII ст. до середини XV століття. Його поява тісно пов'язана з Орденом лікарні Пресвятої діви Марії Німецького дому - більш відомого у Польщі як Тевтонський орден.
Фортифікаційний комплекс Мальборка постав у місці, де існували спеціальні природні оборонні умови. Він був побудований на північній частині відносно вузького півострову, оточеного з двох сторін рікою Ногат (із заходу і частково з півночі) і великою болотистою долиною (з північного сходу і сходу). Лише з південної сторони знаходився зручний вхід, який обмежено, будуючи комплекс оборонних стін і ровів. Тією долиною тік невеличкий струмок, який легко можна було знайти навіть на планах XIX століття, що відводив воду з навколишніх боліт. Насипана поперек долини у XII столітті гребля каналу Млинувки, створила велике озеро, яке можна побачити на найстаріших збережених ескізах Мальборка з XV ст. і планах з часів польсько-шведських воєн. Воно становило додатковий оборонний елемент. Найвище розташована точка терену, правдоподібно відділена природними низинами від півострова, знаходилася там, де сьогодні є Високий замок. Саме тут, в 1278 році Тевтонські лицарі почали будівництво замку.
Початки
1278 - початок будівництва
1280 - перенесення резиденції Ордену з міста Зантир у Мальборк
Будівництво почалося з встановлення місця розташування і зведення периферичної стіни монастирського замку, запроектованого як прямокутник розміром приблизно 52 на 61 метрів. По кутах були розташовані типові для тевтонських замків башти, побудовані в завершальній стадії будівництва над оборонними крильцями, які підкреслювали декоративні вершини кожного крила замку. Крім того, вони були також оборонним елементом, дозволяючи вести обстріл з чотирьох сторін.
В'їзд до замку був розміщений інакше, ніж це відбувалося в інших замках, побудованих орденом. Згідно з проектом він проходив від тодішнього Переднього замку (нині - Середнього замку) через північно-західний кут. Таке рішення було обумовлено топографією місця (високий хребет півострова з довгим пологим схилом був майже ідеальним місцем прокладання в'їзної дороги). До стін, що оточували монастирський замок, зсередини прибудовано будинки каплиці, залу капитулярия і дорміторія. У 1280 році резиденцію Ордену перенесено з міста Зантир у Мальборк. Перші ченці жили у найстарішому крилі замку - північному. Пізніше зведено західне крило, в якому знаходився рефекторій і резиденція комтура. Замок-монастир наприкінці XII століття оточено оборонними мурами. Таким чином, між стінами з'явився простір, який використовувався для прогулянок та як територія для складів (у тому числі гарматного складу) і поховання ченців. У той же час побудовано башту, яка отримала назву Гданіско (збереглася і донині), поєднана із замком довгим (64м) критим ґанком. Її призначенням був останній етап оборони. У вежі знаходилися також латрини, хоча її основним завданням був контроль відрізка дороги, що веде через мости, Мостові вежі (що збереглися і донині) і Шевський ворота, що вели до міста. Схожа, трохи менша розміром, вежа, що називалася Клеша, була розміщена на протилежній стороні, у північно-східній частині оборонної стіни. Обидві башти являли собою додатковий фортифікаційний елемент, фланкуючи укріплений монастир. Таку роль вежі грали до XX ст., коли німецькі війська, що оборонялися в замку, знищили з Гданіска кілька радянських танків, які намагалися з боку міста увійти в замок. Башта Клеша втратила все ж таки свій оборонний характер після розширення замкової церкви.
XIV століття
1309 - перебудова замку
14 вересня 1309 - перенесення столиці Ордену в Мальборк
1330-1334 - будівництво церкви Пресвятої Діви Марії, розширення
Після 1309 замок був повністю перебудований, а декотрі з його приміщень втратили своє первісне призначення. Орден ставав дедалі потужнішим завдяки черговим військовим успіхам на території Померанії. Було прийнято остаточне рішення про перенесення резиденції Великого магістра з Венеції в Мальборк. Ця подія викликала необхідність розширення замку, який повинен був стати столицею монахської держави. Колишній замок-монастир став обителлю Тевтонського ордену. Почалося будівництво чергових крил замку. Першим було побудовано південне крило, потім - східне. У зв'язку із постійним зростом чисельності ченців в недавно побудованих крилах розташовано дорміторіі, рефекторій та зал для нарад. Верхні поверхи зайняли склади та зерносховища. Стіни також були укріплені: на їх верхівках з'явилися додаткові оборонні ґанки, які разом з головною вежею і кутовими вежами створювали загальну фортифікаційну систему. На першому поверсі та у підвалах розташовувалися господарські приміщення: продовольчі склади, монастирська кухня, пивоварний завод та інші побутові приміщення.
Основні зміни були введені в 1330-1334 роках. Змінився весь обрис замку і внутрішній поділ приміщень монастиря. Було розширено північне крило, в якому до цього часу розміщувалась каплиця. На його місці побудовано двоповерхову сакральну будівлю, з однозальною церквою Пресвятої Діви Марії (нині на етапі відновлення повоєнних збитків), а на другому поверсі й на першому поверсі під пресвітерією була розташована каплиця св. Анни. У епоху середньовіччя вона була усипальницею Великих магістрів Ордену. У цей же час перебудовано й розширено дзвіницю. Вона являла собою додатковий фортифікаційний елемент, що служив як для оборони, так і оголошення тривоги. Використання системи димних та вогневих сигналів дозволяло швидко обмінюватися інформацією між прилеглими замками (Тчевом, Гданськом, Ельблонгом, Дзежгонем), а також літньою резиденцією Великого магістра в Штумі.
Суворий вигляд будівлі замку-монастиря змінився завдяки декоративним вежам, оборонним крильцям, декоративним фризам і масверкам, а перш за все порталам релігійної тематики. Завдяки цьому масивні стіни справляли враження легкості.
Окремою частиною, яка залишалася все ж основним складовим елементом замку-монастиря, була церква. Вона являла собою прекрасний приклад поєднання релігійної ідеології зі сміливими архітектурними рішеннями й була головним храмом монахської держави в Пруссії. Із XIV століття до наших днів її без зусиль можна помітити на фоні будівель східної стіни замку. Разючий ефект створювала 8-метрова статуя Мадонни з немовлям, покровительки Ордена (була зруйнована під час війни в 1945 році й до цих пір не була відновлена).
Безпосередньо на північ від замку-монастиря розташовувалися будівлі Переднього замку. У ньому розміщувалися склади і господарські приміщення. Він мав власну систему укріплень у вигляді зовнішніх стін, чотирьох кутових веж, в'їзної вежі, заповненого водою рову. Тут височіли дві найстаріші будівлі, в одній з яких знаходився арсенал. Нині на місці колишнього Переднього замку знаходиться Середній замок. У першій половині XIV століття на місці колишнього Переднього замку почалося будівництво резиденції Великих магістрів. На відміну від Високого замку-монастиря, ця частина отримала назву Середнього замку й зайняла досить велику площу. Через її призначення довелося відмовитися від оборонної функції на користь господарської та репрезентабельної. Різниця в забудові помітна і до цього дня. У Середньому замку зведено, на базі залишків будівель Переднього замку, трьохкрильну будівлю відкриту на Високий замок. Це був стандартний спосіб будівництва із стратегічних міркувань. Після можливого завоювання Середнього замку нападники, залишалися б все ж таки як на долоні у захисників Високого замку. У в'їзду в Високий замок, шляхом перетворення колишньої будівлі арсеналу, був побудований житловий будинок для Великого магістра з каплицею св. Катерини. Наприкінці XIV ст. під керівництвом Миколи Фелленштейна його розширено, надавши вигляд Палацу Великого магістра, подібного тому, який ми бачимо сьогодні. Були запроектовані приймальні зали: Літній і Зимовий рефекторії, Високий вестибюль. Були розширені також особисті кімнати Великого магістра. Перебудований таким чином палац був прикрашений з боку двору розкішним фасадом. У низько розташованих приміщеннях знаходились канцелярія, архів і скрипторій. Саме тут, в 1400 році, була створена перша мапа Західної Пруссії. У той же час почалися роботи з розпису стін. Сьогодні ми можемо захоплюватися рештками фрагментів старих орнаментів і розпису арок, завдяки яким палац Великого магістра виділявся на фоні всього замкового комплексу. З північної сторони до палацу прилягало західне крило, в якому знаходився Великий рефекторій. Це був найбільший зал замку, розміром 15x30 метрів. У ньому проходили розкішні бенкети, в яких брало участь більше 400 чоловік. Більш камеральні прийоми відбувалися в залах палацу, в залежності від пори року - в Літньому або Зимовому рефекторії. Обидва зали представляли величезну художню цінність, що в поєднанні з відповідним чином підібраною обстановкою давало приголомшливий ефект. Збережені до нашого часу виписки з рахункових книг показують, яке розкішне життя вів Великий магістр Ордена. Мальборк нічим не поступався європейським столицям того часу. Тут проходили турніри, полювання, щедрі прийоми та інші великосвітські розваги. Східне крило Середнього замку відведено для гостей Ордену, які охоче з'їжджалися сюди, спокушені можливістю прославитися в боротьбі з язичниками, за яких Орден вважав жителів Пруссії. У північному крилі розташовувалася резиденція Великого комтура, монастирський лазарет (інфірмерія) і в'їзна вежа.
Найбільшою частиною Мальборської фортеці був Передній замок, який називався також Нижнім замком. Його побудовано майже одночасно з Середнім замком на величезній території заплави річки Ногат, він був господарської базою Ордену. У ньому розміщувалися майстерні, склади, арсенали, стайні, сараї, комори, лазарет і житлові приміщення для прислуги. Існувала також церква, зведена на честь святого Лаврентія, останки якого покояться тут і донині (відведене місце після вежі св. Лаврентія перед головною в'їзною баштою в Середній замок). Як і личить військовій споруді, Передній замок був оснащений обширною системою оборонних стін із вбудованими в них в'їзними брамами. Він також був оточений системою ровів. В'їзних воріт у Мальборському замку було декілька, а всі дороги вели по черзі через Передній замок, Середній замок у Високий замок. Наприклад, відвідувачі, в'їжджаючи із заходу (найбільш незахищеної сторони), повинні були проїхати 14 воріт, 4 розвідних моста і 3 воріт із ґратами. Подібним чином був укріплений в'їзд зі східної сторони, через побудовані в 1418-1420 роках Нові ворота.
При такій кількості укріплень замку необхідний був сильний і організований гарнізон. Тут не завжди все було в порядку, прикладом чого може бути зухвала втеча литовського князя Кейстута з ув'язнення в самому серці Мальборської фортеці, у Високому замку. Цю тюремну кімнату, названу «Вітольд» (назва відображає лише побажання хрестоносців - князь Вітольд ніколи сюди не потрапив) ми можемо оглядати й сьогодні, після входу в Високий замок. Крім того, таємна інформація випливала з Мальборка набагато частіше, ніж міг передбачати Великий магістр. Прикладом таємного агента польської розвідки тих часів був Станіслав з Болеміна - придворний Ульріха фон Юнгінгена, а також член Союзу ящірки.
XV століття
1410 - перша облога замку
1414 - перебудова укріплень
1454 - друга облога замку
1457 - купівля замку польським королем Казимиром Ягеллоном, перенесення столиці Ордену в Кенігсберг
1457-1460 - боротьба за місто Мальборк, знищення Двору Артуса і будівлі Ратуші
1466 - Мальборк столицею воєводства
Після поразки Ордену під Грюнвальдом влітку 1410 року, почалася перша в історії облога фортеці Мальборк. Новий Великий магістр, Генріх фон Плауен, вирішив спалити місто і переселити людей в замок. Облога тривала 2 місяці, і, хоча й не принесла успіху, вказала на необхідність внесення змін в оборонну систему через широке розповсюдження застосування артилерії. Кам'яні ядра досягали замку, а одне з них досить ефектно пошкодило приміщення Літнього рефекторія, давши початок романтичній легенді. Ця подія є справжнім і підтвердженим істориками та реставраторами фактом. Шоковані захисники вбудували ядро в східну стіну Літнього рефекторія на пам'ять, як символ стійкої оборони.
Відразу ж після виведення польських військ почалася перебудова укріплень, особливо з північного та східного боку. У 1414 році були створені земляні укріплення, підготовлені до використання вогнепальної зброї. В кінці 40-х років чотирнадцятого століття вздовж зовнішніх валів були побудовані бетонні бастеї, що дозволяли вести фланговий обстріл з вогнепальної зброї.
У 1454 році фортеця пережила другу облогу, що тривала 6 місяців. І на цей раз Мальборк не піддався. Після поразки під Хойніце королівські війська відступили. У 1457 році замок Мальборк перейшов у руки поляків.
Точніше - поляки викупили замок від найманих військ. Орден в цей час боровся з дедалі більшими фінансовими проблемами і був не в змозі платити найманцям. За чималу суму 190 тисяч угорських флоринів 7 червня король Казимир Ягеллон в оточенні слуг в'їхав в замок, давши початок 315 рокам польського правління Мальборком. Столицю Ордену перенесено в Кенігсберг. У вересні 1457 року, через зраду бурмістра Мальборка, Варфоломія Блюме, Орден захопив місто. На цей раз, однак, добре продумана стратегія укріплень обернулася проти тевтонської армії - польські загони, що розміщувалися в замку, успішно відбили штурм на замок, але тільки через 3 роки, у вересні 1460, увійшли до міста.
Військові дії, на жаль, не залишилися без сліду для архітектури. Багато будинків зруйновано, в тому числі церкву, Двір Артуса і ратуш.
Після Торунського миру в 1466 році Мальборк став столицею воєводства. У замку розташовувалися установи провінційних і місцевих властей. Палац Великих магістрів став резиденцією польських королів. У замку знаходився один з найбільших арсеналів Польщі, з постійним гарнізоном у 200 осіб.
XVI - XVIII століття
1626 - перехід Мальборка до рук шведської армії
1629 - розширення системи земляних укріплень
1772 - вторгнення прусської армії, період прусського руйнування Фрідріха II
1812-1813 - вторгнення армії Наполеона, модернізація укріплень
В кінці XVI століття проведено чергову модифікацію укріплень Мальборка. Під час польсько-шведських воєн Мальборк кілька разів переходив з рук в руки. Польський гарнізон фортеці не був готовий до облоги, і 19 липня 1626 шведський король Карл Густав захопив Мальборк. У 1626-1927 роках шведи зміцнюють Мальборк, зводячи з південного і східного боків ряд земляних бастіонів. Останки деяких з них збереглися й донині (пагорб, на якому стоїть статуя Г. Сенкевича). У 1629 році, був зведений черговий ряд укріплень, що складався з бастіонів, зірок і редутів. Він прикриває територію від Штумського передмістя до пісків. На так захищеної території розташовувався табір 10-тисячної шведської армії.
Подальші зміни в укріпленнях Мальборка проводилися в залежності від політичного та економічного становища чергових власників. В кінці XVIII ст. разом із зміною військової доктрини, виявилося, що оборонна система Мальборка вже застаріла і була досить сильно пошкоджена. Подальші руйнування сталися після 1772 року, коли влада перейшла в руки прусської армії. У 1774 році місто продало останню гармату, купуючи за неї пожежний насос. Лише наполеонівській кампанії вдалося перервати процес спустошення Мальборка. Після військових знищень в XVII ст. від колишньої фортеці залишилися лише зруйновані стіни, які захищали нечисленні, погано озброєні солдати. Оборонний характер Мальборка змінився господарсько-економічним.
У 1772 році Мальборк був захоплений прусською армією. Фрідріх II почав своє правління з прийому у Великому рефекторії мальборського замку присяги населення. Ставлення Фрідріха II до замку було зазначено прагматизмом. Для замку настали важкі часи, названі згодом періодом прусських руйнувань. Готичні склепіння були зруйновані. Палац перетворено на військові склади та казарми. У Великому рефекторії, колишній гордості Ордену, солдати об'їжджали коней. Палац Великого магістра був перетворений на ткацьку мануфактуру. Багато будинків розібрано, в тому числі частину Гданіска, каплицю св. Варфоломія й ворота при церкві св. Лаврентія. Розбором керував Девід Гіллі. Ці роботи викликали незадоволення значної частини суспільства, особливо молоді. Ініціатором протесту був Фрідріх Гіллі - син керівника розбору замку. У 1804 році розбір замку припинено.
Під час наполеонівських війн Мальборк побував у руках французів. Їхнє правління тривало до січня 1813 року. У цей час Мальборку повернено статус фортеці, за рахунок призупинення розвитку міста. Під час проведення широко запланованої модернізації системи укріплень ліквідовано зокрема лазарет св. Духа, під'їзд до Воріт св. Марії з каплицею і Пісочні ворота. Французькі війська залишили місто зруйнованим. Виплату боргів завершено в лише 1830 року.
XIX - XX століття
1830 - початок «романтичної реставрації»
1882-1921 - реконструкція замку під керівництвом К. Штейнбрехта
17 березня 1945 - захоплення Мальборка Радянською армією і передача його владі ПНР
1945-1950 - філія Музею Польської Армії
1961 - створення Замкового музею в Мальборку
1997 - включення до списку ЮНЕСКО
Прийшов наступний період, званий «романтичною реставрацією». У той же час у замку почали збирати і виставляти колекції музейного характеру. Але лише методичні архітектурно-археологічні дослідження Конрада Штейнбрехта дали можливість провести широку реставрацію всього замкового комплексу. У 1882-1921 роках на основі його власних ескізів проведено реконструкцію замку. Після смерті Штейнбрехта до 1944 року його ідею продовжував його учень, Бернард Шмід. Саме завдяки старанням цих двох людей замок був відновлений в такому вигляді, в якому він представлявся в середньовіччі. Прийнятий план був майже повністю реалізований. Роботи були припинені через наближення фронту.
У червні 1944 року командування німецької армії оголосило Мальборк фортецею і ввело в нього загони СС. Битви велися з січня до початку березня 1945 року. В результаті військових дій було знищено 50% однієї з найцінніших пам'яток оборонної архітектури в Європі.
З червня 1945 замок був оточений турботою. У 1945-50 роках він стає філією Музею Польської Армії у Варшаві. У 1959 році Міністерство культури і мистецтв передає замок у ведення Управління Туристичними Об'єктами.
З 1957 року замком відає мальборська філія Польського туристично-краєзнавчого товариства. У той же час ведуться реставраційні роботи під керівництвом Воєводського реставратора історичних об'єктів з Гданська. У 1956 році формується Соціальний комітет з реконструкції замку. 1 січня 1961 створено Замковий музей у Мальборку. Прийняття такого рішення прискорив спалах 7 вересня 1959 серйозної пожежі дахів західного та північного крила замку. 3 липня 1965 в частково перебудованому східному крилі відкрилася виставка бурштину, яка і сьогодні притягує натовпи туристів.
У грудні 1997 року, замок в Мальборку був внесений до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
Кілька років тому навпроти самого цінного фрагмента мальборського замку за згодою міської влади був встановлений плавучий понтон, на борту якого знаходиться ресторан. Великі розміри і місце розташування причалу цього об'єкта порушили гармонію західної панорами фортеці Мальборк, яка формувалася протягом багатьох століть. Вище благо культури - західний фасад палацу Великих магістрів - що знаходиться під захистом міжнародних законів, на підставі яких був створений список Всесвітньої спадщини, був спотворений через нерозумні адміністративні рішення. Кожен любитель пам'ятних фотографій західної панорами мальборського замку має на своїй фотокартці бридку деталь понтона-ресторану. Спроби прибрати цей потворний додаток не дають жодних ефектів.
З 2000 року в другій половині липня поблизу замку проводиться захід під назвою «Облога Мальборка». Ця подія користується величезним інтересом туристів. У ці дні в Мальборку проходить ярмарок середньовічного ремесла, лицарський турнір, турнір лучників і арбалетників. Увечері на валах фон Плауена (у східній частині замку) проводиться реконструкція подій, пов'язаних з облогою фортеці польськими та литовськими військами в 1410 році. На «Облогу ...» з'їжджаються у Мальборк лицарські суспільства з усієї Польщі, бувають також і іноземні гості, тому її дійсно варто побачити.