Палац Браницьких - пам'ятка архітектури у Білостоку, одна з найкраще збережених магнатських резиденцій епохи Саксів на землях колишньої Речі Посполитої, збудована в стилі пізнього бароко. Палац називають «Версалем Підляшшя», Північним Версалем або Польським Версалем.

Історія замку

Замок родини Вєсьоловських - готично-ренесансний

Перші повідомлення про існування поселення на місці палацу походять з XVI століття. Ймовірно, що в той час тут знаходився маєток секретаря королівського двору Миколая Рачковича, після смерті якого, його дружина Катажина Волловічувна внесла його в маєток свого другого чоловіка Петра Вєсьоловського. За його наказом королівській будівничий Йов Претвич (Йокуб Бретфус) звів в Білостоку мурований готично-ренесансний замок. Він складався з двох ярусів, а доступ до нього захищав рів та  земляні укріплення.

За заслуги у війні зі шведами, Сейм Речі Посполитої нагородив Стефана Чарнецького білостоцькими  маєтками. В свою чергу Чарнецький подарував Білосток - разом із замком - своїй дочці Катажині Александрі, дружині Яна Клеменса Браницького, стольника коронного. З тих пір замок був резиденцією родини Браницьких гербу Гриф.

Історія палацу

Палац Браницьких - бароковий

Стефан Миколай Браницький - батько гетьмана великого коронного Яна Клеменса Браницького - замовив у Тильмана Ґамерського перебудову замку Вєсьоловських у формі барокової резиденції. Цей архітектор, виходець з Утрехту в Голландії, до того часу прославився зокрема: будівництвом палацу Красінських у Варшаві та резиденції примаса Міхала Радзейовського в Неборові. Перебудова, що тривала в 1691-1697 роках, повністю змінила вигляд будівлі. Тепер про колишнє військове минуле замку нагадують лише обриси бастіону біля ставка. Існує також легенда про підземний перехід між замком та вежею, що знаходиться біля парафіяльного костелу, який в XVII столітті також був обладнаний для захисту  від загарбників.

Подальша перебудова палацу відбувалася вже за вказівками Яна Клеменса Браницького і його дружини Ізабелли Понятовської. З 1728 року роботами по реконструкції палацу керував Ян Зигмунт Дейбель. Під його управлінням добудовано один ярус, тимпан зі сторони фасаду і шоломи на баштах з часів Тильмана Ґамерського. Після смерті Дейбеля, в 1750-1771 роках, роботи з перебудови палацу велись під керівництвом Якуба Фонтана; він також  надав  остаточну форму будівлі палацу, вестибулю, рококовому інтер'єру, а в 1754 році сходовому майданчику зі статуями Яна Хрисостома Редлера «Ротатор» і двома атлантами.

У 1754 році гетьман заснував при палаці першу в Польщі військову академію - Військову школу будівництва та інженерії. Згодом тут містилася Акушерська школа, а в 1773 році Комісія Національної Освіти створила тут Академічну школу  білостоцької громади.

За заповітом гетьмана Браницького, його дружина Ізабелла мала володіти палацом довічно, а після її смерті він повинен був перейти в руки родини Потоцьких. Однак після розпаду Речі Посполитої спадкоємці у 1802 році продали резиденцію королю Пруссії, з застереженням, що не може його прийняти за життя Ізабелли. Після Тільзитського миру 1807 року палац перейшов в руки царя  Росії Олександра I.

Під час поділу Речі Посполитої  оснащення палацу було повністю пограбовано. Дерева та кущі перевезено до царських резиденцій, а більше двадцяти скульптур з саду - в Санкт-Петербург. У 1826 році демонтовано скульптури, які прикрашали аттик, ліквідовано орнаменти фасаду в стилі рококо, а також  скинуто з даху барокові шоломи. Після  перевлаштування приміщень, на підставі царського указу 1841 року тут розміщено пансіон для молодих представниць російських вищих сфер - Інститут шляхетних дівчат. В цей час було вивезено, зокрема, більш ніж сто фігур, що прикрашали французький сад палацу. Керівництво вважало, що оголені скульптури могуть деморалізувати підопічних.

Перша світова війна не принесла  серйозних ушкоджень палацу. Тут містився між іншим польовий госпіталь. Після війни палац був садибою воєводського уряду і резиденцією воєводи.

Під час польсько-більшовицької війни палац був резиденцією Тимчасового Революційного Комітету Польщі.

У 1944 році під час відступу німців палац на 70 відсотків знищено. Більшу частину того, що залишилося, знищила у тому ж році Червона Армія. Палац був перебудований в 1946-1960 роках під керівництвом Станіслава Буковського, у формі, яку мав палац у XVIII столітті, однак через поспішність, з якою відбувалася реконструкція, не вдалося зібрати повної документації, тому відтворення інтер'єру не є повністю вірним.

Нині в палаці знаходиться ректорат Білостоцького медичного університету.